«Багато людей не розуміють те, чим займаюся», - луцька книговидавчиня і права рука Кідрука

0
2
«Багато людей не розуміють те, чим займаюся», - луцька книговидавчиня і права рука Кідрука
Вона – закохана у книги. Усміхнена, сяюча, говорить, ніби весь час кудись поспішає (це, ймовірно, звичка), а загалом, її можна описати одним словом – проста. Це притягує. З нею приємно та цікаво розмовляти. Ельвіра Яцута, можливо, не всі знають, але ця людина і її діяльність варта вашої уваги.

Ви ще досі мрієте про власне видавництво? А вона свої мрії втілює в реальність: «Синя папка» є підтвердженням цього.


* * *

Засновувала видавництво з місцевим громадським діячем Романом Бондаруком і з Орестою Осійчук, оскільки вона - моя перша авторка, а автори – це і є ядро видавництва. Оскільки наразі ми з Романом Анатолійовичем тимчасово припинили співпрацю в рамках видавництва, то воно є моїм «дітищем».

* * *

Книговидавництво в Україні, нарешті, розвивається. Це прекрасно. Попри всі статті, де йдеться, що молодь не читає, я розумію, що книжкова сфера на сьогодні на етапі піднесення: з’являється багато класних видавництв, видання яких вирізняються якісним папером, гарною версткою, хорошими ілюстраціями. Перекладна література розвивається. В Україні виходять книги лауреатів світових премій, і навпаки українська література виходить на світову арену. Ми рухаємося в правильному напрямку.

* * *

Має величезні плани на подальше життя. І сміливо йде до своїх цілей. Скромно говорить, що поки ще не має чим пишатися, але по-особливому «розхвалює» свою команду.

Важко говорити про те, що я чимось пишаюся, тому що видавництву ще й року немає, в нас вийшла лише одна книга, і, насправді, маю величезну кількість планів. Жодного поставленого пункту ще не досягла. Пишаюся тим, що моя команда розуміє всі складнощі: їм тяжко, адже і «Стендаль» я долучаю до діяльності «Синьої папки». Вони підтримують мене, вони готові працювати і пізнім вечором, і рано-вранці, і на вихідних. Отже, якщо говорити про те, чим я пишаюся - пишаюсь командою, яку зібрала.



* * *

Не слід прислухатися до тих, хто не вірить у ваші плани, хто нав’язує вам свої правила.

Багато людей не розуміють те, чим я займаюся, є ті, які думають, що в мене недостатньо досвіду, ті, що вважають, що в Україні немає що робити, що кажуть: «Знайди, нарешті, нормальну роботу з 9 до 18, отримуй нормальну зарплатню, навіщо ти вигадуєш щось всесвітнє?». Потрібно опиратися на однодумців. Бувало думала, якби я все кинула й пішла на звичайну роботу, що буде з тими людьми, які мене оточують? В принципі, Луцьк жив би і далі, з’явилися б нові ентузіасти, які б зробили щось схоже до «Стендалю», Кідрук знайшов би іншого хорошого менеджера, але Ореста Осійчук і «Айхо» - це те, що мене тримає.



* * *

Зізнається, що Луцьк полюбила з першого погляду, і, навіть, більше ніж своє рідне місто. Ділиться своєю такою маленькою, але водночас величезною мрією.

Я з маленького містечка Дубровиця, це глибоке Полісся. Там немає майже нічого пов’язаного з літературою, з книгами, як і в більшості маленьких містечок України. Вступаючи до університету розуміла, що хочу працювати з книгами і знайшла спеціальність «Видавнича справа» в Києві, Львові та Луцьку. В Києві та Львові навчатись не хотіла, ці міста мені ніколи не подобались і не були близькими.

* * *

Луцьк сподобався тільки тоді, коли вперше перед вступом сюди приїхала. Подала документи в один університет, там і навчалась. Ось так і зв’язалося з Луцьком моє життя. Разом з коліжанками Іванкою Антонюк і Танею Бондарук за вечірніми розмовами з’явилася ідея «Стендалю». Ми бачили, що до нашого університету часто приїжджають письменники, і, як виявилось, вони прості люди, їх можна запрошувати на зустрічі, вони активно йдуть на контакт.

* * *

Насправді, не можна так говорити, але мені не хочеться повертатись в Дубровицю, коли приїжджаю туди, стає сумно від того, що там немає цього бурхливого літературного життя. В мене є величезна мрія: хочу відкрити книгарню в Дубровиці, сподіваюся, що вона також здійсниться».

* * *

Чи вигідно бути письменником в наш час? Якщо ти правильно працюєш – то так. В цьому плані мені дуже симпатизує Макс Кідрук. Мені подобається його підхід до роботи, тому ми й зійшлися з ним на професійному ґрунті. Дуже не люблю скиглення. Коли починають говорити, як все тяжко і неможливо, як автори плачуть, що не можуть видати свої книги, що ніхто зараз не читає. Це все відмазки для тих, хто нічого не хоче робити. Натомість, Макс працює щоденно, в нього є хештег #nodaysoff: в будні дні він пише, на вихідних ми з ним обговорюємо плани маркетингової компанії. Коли в тебе правильно пробудований план твоєї роботи, то ти будеш успішним письменником, будеш отримувати за це ті кошти, які заслуговуєш.

* * *

Макс Кідрук як складова життя, з яким можна і пиво попити, і об’їхати 100 міст України.



Ми два місяці подорожували Україною, спілкувалися 24 години на добу, 7 днів на тиждень, ночували в одних квартирах, виступали перед одними людьми. Після такого люди або назавжди стають ворогами, або стають близькими друзями. Я скажу, що ми не є друзями, ми, швидше, двоє людей, які розуміють, що їхнє майбутнє залежить один від одного. Намагаюся не думати, чи дратує мене щось в ньому, чи не дратує; в побутовому плані частенько і я його «підбішувала», і він мене. Це нормально. З ним мені працювати комфортно. Хоча (посміхається), є одна риса, яка не подобається – він дуже вибухова людина, буквально заводиться з-пів оберту. Часом доводиться зупиняти.

* * *

А з ким же ще з відомих людей може зустрічатися за келихом пива?

Та з всіма, хто любить пиво. Не хочу сказати, що всі письменники алкоголіки, і вони пишуть лише під якимось психотропними чи наркотичними речовинами. Це абсолютна нісенітниця. Вони так само проводять час, як і всі інші люди. Є автори, які не вживають алкоголь, є ті, які вживають. Це нормально. Пиво - це така ж сама частина спілкування як під час презентації, своєрідне афтепаті.

* * *

З болем згадує «кидалово» від авторів, з якими домовлялися про зустрічі, презентації.

Один з найболючіших випадків: під час фестивалю «Meridian Lutsk» в нас був заявлений творчий вечір Юрка Іздрика. До останнього були з ним на зв’язку, але десь за чотири години до потягу зв’язок перервався, в потяг він не сів, на фестиваль не приїхав. Велика кількість людей були розчаровані, але добре, що можна було якоюсь іншою подією перекрити цей захід. Він потім пояснив, що у зв’язку з поганим станом здоров’я не зміг приїхати. Можливо, так воно й було. Мені сумно, що в такі моменти засмучуються найбільше глядачі, які не отримали того, чого хотіли. Деколи й самим доводиться відміняти презентації й концерти

* * *

В кого ж ще запитати, що варто прочитати найближчим часом, як не в неї?

Насправді, кожного року рейтинг книг в мене змінюється. Що найбільше сподобалося з прочитаного у 2017 – це «Маленьке життя» Ханьї Янагіхари (видавництво «КМ-букс»). Дорога «книженція», велика (800+ сторінок), АЛЕ це роман, який привів мене в такий культурний, емоційний шок. Кідрук змусив мене її прочитати, і я не пошкодувала про це.



Наступна книга – «Атлант розправив плечі» Айн Ренд. Вона теж була в «бумі» років два тому. Сподіваюся, що більшість ваших читачів з нею знайомі. Ця книга перевернула моє уявлення про світ підприємництва і моє бачення підприємців.



Третя книга – це, напевно, всім відома казка про Маленького принца. Я боюсь, що одного дня перетворюся в дорослого, який на малюнку, де слон ковтає удава, побачить капелюх.



Спілкувалася Марина БАЛДИЧ
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
2

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».