08 жовтень, 13:42

Про сімейні цінності і трикопійковий маніпулятор

Про сімейні цінності і трикопійковий маніпулятор
Наприкінці цього місяця буде 17 років, як ми з чоловіком одружилися. Йому було 20, мені 21.

За ці сімнадцять років ми пройшли стільки етапів різних стосунків: від дитячої прив'язаності через несприйняття, конфлікти, образи – аж до спокійного проростання, дорослого такого вкорінювання один в одного, певно, того, що називають «любов» (це я тільки про себе говорю). Не знаю, як буде далі, але ось що хочу сказати.

Мене виносить утилітарне ставлення до чоловіків. Оцей пост заміжньої пані про те, що би вона порадила незаміжнім до одруження, там, де все «твоє» важливе, а все «його» – ні, де перед тим, як вчитися з кимось співпрацювати і співіснувати, ти вчишся не те що навіть здоровому егоїзму, а концетрованому егоцентризму. Хоча я згодна, що своя голова на плечах, зайва вивчена мова і спеціальність в руках – це необхідне і достатнє, щоб в разі чого (а всі ми не три рублі, щоб однозначно і назавжди комусь сподобатися) встати і вийти. Ніхто на жодному етапі стосунків ні від чого не застрахований, люди уміють розривати стосунки, навіть справивши золоте весілля.

Мені не подобається фінансове обчислення ролі кожного члена подружжя, мовляв, я прибираю, перу і дітей доглядаю, от тобі чек на мої послуги. Так, ніби хтось когось заміж нагаєм гнав і зарплату тепер роками не виплачує. Ніби ж ні.

В нормі подружжя – це взаємовигідний союз, де кожен мав би робити, що може, і це має приносити радість від того, що ти комусь близькому, любимому зробив добре. З власної доброї ж волі. А якщо я не хочу цього робити, то, увага, питання: навіщо все це мені здалося? Я ж не дерево, мені легше змінити місце і поживний ґрунт (зауважте, я не говорю про ситуації, де є насильство, аб'юзер і жертва, бо тут вже самій/самому справитися практично ніяк, я про більш-менш здорові середні сім'ї).

Мене безкінечно дивують люди, які свою втому обчислюють в десятках тисяч гривень, включаючи сюди і цілодобовий догляд за власними ж дітьми. Емммм. А потім буде: я на тебе поклала кращі роки життя! В інших діти, як діти, а ти от не враховуєш, що замість тебе я могла заробляти по десять-двадцять-тридцять тисяч щомісяця. Чи там: я тобі себе в жертву принесла, от, порахуй, будь ласка, всі чеки в мене при собі. Не розумію...

Не розумію цього способу розвантаження і самозаспокоєння, роздраконювання і накручування, насправді, хоча припускаю, що в когось все це якось інакше в голові працює. Люди, слава Богу, різні.

І от на фоні цього всього молода (гарна, талановита, розумна) жінка, мати двох дітей має роботу, стажування, возить в омріяний садок старшу дитину і ще щось там ще, з меншою ніби щось там допомагає няня, але ще ж двоповерхова хата, і якщо в ній не прибирати, то чоловік заклює, бо він гроші заробляє, а з дітьми і хатою вже вона має. Все. Мене можна виносити.

Власне, от він, хрестоматійний трикопійковий маніпулятор: за те, що він тобі заробляє гроші (так, ніби без мене він не заробляв би, не мав би потреби в їжі чи порядку, наймаючи когось для цього, або не тратив би їх на когось ще), ти тепер мусиш його довічно доглядати, обходжувати, обглажувати і задовольняти, і він тобі за це взагалі нічого не винен, навіть банального співбатьківства своїм же дітям, яких завів у свідомому добровільному шлюбі... Крапка, кома, знак оклику і вираз глибокого офігіння на моїй мармизі.

Як каже моя кума: на світі вісім мільярдів людей. Приблизно порівну різних статей, нехай там кілька процентів на різногендерні питання. Нехай візьмемо сім з половиною мільярдів людей гетеростатевих, готових до стосунків і розмноження. Нехай навіть не всім, але 99% людей має вистачити. Навіщо тратити життя на будівництво токсичних утилітарних стосунків, які все одно розваляться, якщо можна... Ну, багато чого можна, залежно від ситуації, але ж, ну, але. Реально в кожної людини найближча людина – це вона сама, треба ж себе берегти.

Коротше, написала, перечитала і усвідомила, що я ідеалістка. І люблю жити в комфортних умовах, покидаючи зону комфорту не для долання труднощів в сім'ї і хаті, а для росту над собою, перепрошую за штампик.

P.S. Прошу дуже не ображатися усіх, хто себе тут упізнав. Я собі читаю конкретне і узагальнюю в загальне:) (це називається «синтез»), і цілком свідома того, що люди різні і різного прагнуть, по-різному сприймають різні ситуації, просто хочеться миру в усьому світі, а воно якось не виходить.

Р.Р.S. Не сприймайте мій блог за пораду чи керівництво до дії. Я не готова брати на себе відповідальність за ще чиєсь життя, крім свого, просто читайте його як узагальнення мого ставлення до різношлюбних питань.

Шануймося.

Коментарі:


Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».